OpenSociety/Відкрите Суспільство v1.0

UA: Відкрите Суспільство := рівень розвитку осіб, відносин між особами та їх наповнення, спрямування процесів, зайнятості та артефактів існування в ході яких наближається і утримується все, всяк, скрізь для відновлення всього з того що є, протидії лихому.

Відкрите суспільство – це суспільство (сукупність відносин між особами) засноване як філософське ідеалістичне вчення (А. Бергсон, К. Поппер), яке базується навколо визначеного і дотримуваного факту того, що різні люди мають різні особисті і загальні погляди та інтереси, втім їх існування та формування, підтримання, процеси перебігу та функціонування, перевтілень, трансформацій і реалізації у матеріальні і інформаційно-духовні артефакти – є закономірними, тими що піддаються логіці і кібернетиці ходу. Найбільшою потребою в множині даних осіб і суспільства – є наявність практичного та змістовно–теоретичного базису комунікації, відносин та взаємодії, що як захищатиме так і підтримуватиме дане суспільство і осіб-учасників даючи змогу жити і розвиватись разом в мирі і злагоді.
Основними рисами, що характеризують відкрите суспільство, є:
– верховенство права;
– демократично обрана влада;
– інститути громадянського суспільства;
– захист прав меншин;
– містить критичний раціоналізм;
– високо розвинутий інтелект і високоінтелектуальні рішення;
– усі узагальнюючі і опорні домовленості досягаються в процесах дискусій, обговорення, консолідації;
– відсутність капіталістичних обмежень;
– самостійність, самобутність, індивідуалізм, автономність і унітарність учасників;
– кожна особа самостійно обирає вірне і хибне, нормальне і екстремальне;
– відсутність монотонності і привілеїв класу, каст, соціальних прошарків, як і обмежень в них;
– задекларована відсутність абсолютного стандарту, права, норм, орієнтирів для всіх і кожної особи;
– раціонально-зважена критична об’єктивна модель врегулювання відносин і їх наслідків;
– допустима соціальна конкуренція;
– допустиме прийняття невизначеності і не відомого фіналу, навіть при прикладанні зусиль на інше;
– максимальна практика вироблення і зваження свободи вибору і волі, використанню досвіду;
– підтримка абстрактної спрямованості осіб і їх груп;
Відкрите суспільство протиставляється типовому, класичному сучасному суспільству, заснованому на традиціях тоталітарного характеру.
Недоліками даного відкритого суспільства можна вважати такі поверхневі статті, як:
– монотонне поринання і дотримання певних ідеалів в реальному і одіозному світі;
– негативна сторона вседозволеності і особливо за нульового досвіду;
– наявність помилок і розбіжностей в мислені як осіб так і мас, що обов’язково приводить до збочення, омани в свідомості і вчинках, тощо;
– зауваження до обумовленості всього природнім базисним шляхом – фізика, хімія, біологія процесів і явлень життя та кібернетика інформаційних процесів – не змінні як основи;
– зауваження до першопричин формування волі і волевиявлень, як надбань загальнолюдських, суспільних, історичних, етнічних і культурних і аж на останок інтелектуальних;
– Воля всіх і всезагальна воля – є наслідками опрацювання передумов групою індивідів через що існує певний обмежений окіл того, з всього, до чого це призводить;
– Відсутність планової тверді у трактуванні і зосереджені сил на прокладанні і отриманні майбутнього, втім це стосується більше експлуатаційного феномену свідомості;
– Відсутність обов’язкових і гарантованих базисів рівносильних цінності життя;
З ходом мислення та практики звісно можна поглибити, розширити, вдосконалити та доопрацювати дану філософськи–практичну концепцію і модель реалізації більш цінних і практичних рішень, ознак, переваг і недоліків, теорію і діючі проекти, плани… втім головним тут є і буде – зв’язок з реальністю, одіозами, волею покладеною в прояв буття в креації-смерті, ідентикою особи, інтелекту, змістом і сенсом. На основі тривалого мислення і напрацювань щодо врегулювання і основних вад і перспектив відкритого суспільства, саме задіяння зерна раціонального в ньому – критичного раціоналізму, сприяє виокремленню певної концептуальної новизни і конкретики, що виводить “Відкрите суспільство” з ареалу ідеалів в дійсний реальний світ – Суспільний Реалізм. В певному сенсі наше життя і його наповнення – є сукупністю протилежностей які здатні єднатись і протікати спільно утворюючи прийнятне і допустиме без конкретного впадання в крайнощі. Наприклад тканини мозку підтримують нервові імпульси в тій мірі, від якої кожне життя має контрольовану собою поведінку, а не напад конвульсій чи абсолютне енергетичне розряджання і вихід з ладу нервової системи. Аналогічно єдність концепції і філософії Відкритого Суспільства з філософією і практичними досягненнями Суспільного Реалізму, як більше практичного і одіозного вчення про те що є і на що ми не можемо ніяк і ніколи вплинути, бо самі є лише малою частиною цього, що є опорою нашого єства і ходу буття – це вчення має доповнити, гармонізувати і дозволити сповна самореалізуватись і бути живою особою кожній формі життя і кожному прояву свідомого інтелекту.
З появою нарисів та праць стосовно ідеї відкритого суспільства – розпочався поступальний рух на зустріч даній перспективі, сформувалися стартові опорні організації, фонди, господарства, втім нині, біля середини 20-х ХХІ ст. – людство є досить мало освіченим і мало зацікавленим у відкритому суспільстві і цьому є низка причин і проблем які знаходяться як в ідеалах і способах їх реалізації так і самому суспільстві, людях, буденності.
На перший погляд відкрите суспільство позиціонує себе як більш вдале рішення і цінність в порівнянні з типовим класичним суспільством, так і має певні недоліки, що не враховують реальність, саму множину процесів і цілей всього постідеологічного інтелектуального і фізичного руху природи. Так, наприклад, людина ображена або в стані афекту – може різко змінити позитивні наміри чи вчинки, і те в якому вона стані – залежить від її здібностей і зв’язків з природою і суспільством. Негативний досвід може досить тривало і часто блокувати позитивні і доброякісні рішення, процеси, явища, здобутки і так далі і тому подібне – так і живемо. В наш час гучне трепло не враховує того, що навіть з плином літ у більшості осіб лишаються і трансформуються в щось інше дитячі і підсвідомі комплекси, інстинкти, проблеми… які і кують недолюдину – в сенсі завантаження і обмеженості і де тут буде шлях до свободи, волі, добра, достатку, коли ми на планеті похилих сиріт, скаліченої молоді і утиснених від народження дітей? – Це лише верхівка айсбергу реальності з якою ми маємо справу і тут не враховується наростаюча невизначеність по природі – ентропія, спад інтелекту протягом життя кожної людини, лінощі цвіту…
Багато в чому проблема відкритого суспільства, реалізації цього – не має успіху через неприйняття і навіть апатію до реальності, яку несе і живе і не живе, тож суспільний реалізм – множина всіх реальностей носіями якої є і люди і тварини і живе і нежива природа – мають враховуватись при побудові, існуванні і розвитку відкритого суспільства. До того ж відкрите суспільство – є поставленою командною формою, примусом до чогось, і того як бути лише на певний проміжок часу при певних фундаментальних умовах, але більш розширене вивчення фізик і натурфілософії нашого світу – видає на гора те, що для досягнення цілей, які ідентифікуються як вищі – слід працювати злагоджено, тож навіть для досягнення абсолютного всеможливого (хаосу) – слід мати в основі непохитне, наприклад ту ж монолітну Креацію–Волю–Смерть яка перекриватиме всі прояви, всеможливе і решту.
У людей ще довго буде жити страх, ненависть, злоба, заздрість, лихо та і люди по своїй природі будуть носіями пекла і зла, які на радощах і неосвіченості те й тнуть що біду комусь заради інтересу – це реальність, це дійсні закони кожного життя і суспільства, розумної матерії, буття… і з цим жити. Тож не дивно що має бути певна основоположна консолідація інтересів, що дещо обмежує негативне і лихе, втім те що є багато-змістовним теж підпадає під це твердження.
Якби СРСР не розпався в 90-роки ХХ ст., а США і ЕС продовжували в тому ж дусі, то скоріше за все сформувалось два новітні потоки-табори поглядів і дій – Суспільний Реалізм для постсоціалістичних і посткомуністичних Держав і звісно – Відкрите Суспільство як подальший розвиток демократії в посткапіталістичному суспільстві і вони за дотриманням цінностей – сумісно конкурували і розвивались як дещо нове в протидію класиці і неокласицизму (технократії, меритрократії, космізму…), що процвітало б в малих нейтральних країнах.
Нащо це робити?
Мабуть для більшості буде спільне те що вони прагнуть кращого, куди можна віднести і добріше і якісніше і потужніше справедливіше і зручніше і успільнене… аби люди були Людьми, а життя – життям. Батьки хочуть дати своїм дітям краще майбутнє, кращі події, кращу долю, досвід, знання, наповнення життя і кращі можливості – це природний інстинкт, тож не дивно що велика юрба і мислителів і діячів мас – практикують зміни на краще, які зазвичай являють собою експеримент що виходить з-під контролю… – ентропія, і стіна цього лабіринту – все, що тільки може бут і решта, по—за буттям.
Тисячі років, роблячи сьогодні – ми покладаємо “завтра” і так живемо. Праця змінює світ.